ПОИСК:

Статьи


Нові підходи до старих проблем

Як свідчать історичні джерела, проблема резервування, зберігання та раціонального використання матеріальних ресурсів, в першу чергу продовольчих, увійшла до економічного арсеналу людства ще на зорі цивілізації. Вирішувалася вона в різні епохи по-різному, з обов'язковим урахуванням суми технологій та викликів часу.

Очевидно, що спроба у новій Україні, в новому тисячолітті виїжджати на кареті минулого веде в глухий кут. В цьому можна переконатися не тільки з чисельних прикладів новітньої історії, а й з нашого сьогодення, коли, здавалося б, на рівному місці раптом виникає загроза зернової кризи в державі.

Аналіз свідчить, що сталося це не раптом, і не на рівному місці. Події розгорталися за класичним типовим сценарієм радянських часів. Спочатку гучні переможні реляції про рекордні врожаї. Потім традиційна розгубленість: що ж з тим багатством робити? Надалі одвічна спокуса здивувати світ відродженням, як мінімум, європейської житниці. І нарешті до болю знайомий фінал, зафіксований у стародавньому народному прислів'ї: «Живемо – не горюємо, врожаї продаємо, хліб – купуємо». Цей глобальний парадокс складається з великої кількості складових. Зупинюся лише на тих факторах, які стосуються безпосередньо функціонування системи державного матеріального резерву.

 

ПАРАДОКС ПЕРШИЙ:

Відповідально-безвідповідальне збереження

Хлібороб завжди вважав: не той хліб, який в полі, а той, що в коморі. І мав на увазі не чиюсь, а саме свою власну комору. Так і годиться для доброго господаря. А як вчинялося довгі роки в Україні? Зернові запаси державного резерву зберігалися на елеваторах різних форм власності. Офіційно це іменувалося дуже солідно: зерно, що перебуває на відповідальному зберіганні. Насправді ж розпоряджалися цим народним надбанням, кому як заманеться. В кращому випадку роздавали сільгоспвиробникам у вигляді посівного матеріалу, як позику під майбутній врожай, але без будь-яких гарантій повернення. А найчастіше просто розкрадали – розбазарювали.

Вже перша ж перевірка виявила нестачу 200 тисяч тонн продовольчого зерна! Навіть за підтримки правоохоронних органів повернути вдалося хіба що десяту частку втраченого.

Стало очевидним, мов у байці про кота Ваську: не треба займатися марнослів'ям там, де слід владу застосовувати. Радикальним засобом державного впливу, здатним забезпечити стабільність зернового ринку, є концентрація всіх запасів в одних господарських руках, підвищення і якості, і ефективності їх збереження, переробки та розподілу. Тим більше, що вже сьогодні Держкомрезерв має для цього відповідні складські площі та виробничі можливості. Не останню роль відіграє і такий факт, що в нас є власна воєнізована охорона, що наші об'єкти мають статус режимних, а отже зазіхати на них не в змозі навіть місцева влада.

Запроваджена Держкомрезервом політика розрахунків зі справді відповідальними зберігачами державного зерна дозволила скоротити їх кількість з 506 до 380 підприємств. Це не тільки сприяло наведенню порядку, покращенню контролю, але й дало економічний ефект вже наприкінець вересня – більше 5 мільйонів гривень.

На жаль, протягом довгого часу хлібокомбінатів нашої системи фактично не було в таких регіонах, як Автономна республіка Крим, Житомирська, Київська (немає і дотепер), Чернівецька. І це наочно демонструвало, наскільки із-за цього ускладнюються процеси інтервенції держрезервних запасів для стримування цін на зерно, борошно, задля стабілізації економічної ситуації на місцях.

Не випадково чимало невдоволених закидів довелося вислуховувати саме від регіонального керівництва, скажімо, від уряду Криму. Борошно ми поставляли на півострів з Одеси, то ж до вартості кожної тонни продукту «докручувалось» іще по 120 гривень транспортних та по 42 гривні вантажно-розвантажувальних витрат. Однак коли постало питання про передачу Держрезерву Керченського комбінату хлібопродуктів, кримські чиновники створювали чимало перепон. Але крига скресла, з ДАК «Хліб України» домовленості було досягнуто. Тепер до нашої системи підключилися, окрім Керченського, ще і Ніжинський, Неполоковецький та Полтавський хлібокомбінати.

Впевнений, що цьогорічні уроки підуть на користь, і регіональна влада зрозуміє, що мати потужній хлібокомбінат системи Держрезерву на власній території – в інтересах і її самої, і населення.

Що ж до наших працівників, то нові підходи, звичайно, додають і роботи, і клопоту. Скажімо, наші млини до травня цього року працювали в дві зміни, а тепер перейшли на трьохзмінний режим. Але ж додаткова робота – це додаткова оплата і за зберігання, і за переробку. Головне ж, що це дає державі можливість застосовувати дієві механізми регулювання цін на продовольчому ринку. Так, вже в червні наша ціна за тонну борошна вищого сорту була 985 гривень, проти ринкової ціни 1500-1600 гривень.

Інша справа, що наше вторгнення на продовольчий ринок не до вподоби (і це природно) тим комерціалам, які хотіли б заробити на кон'юнктурі, що склалася, їм би зерна побільше, а борошно вони охоче вироблять самотужки, оскільки саме переробка є джерелом надприбутків, їх можна зрозуміти, але ми, державні люди, не можемо погодитись з ними.

На жаль, не всі представники регіональної влади динамічно переорієнтувалися на нові підходи. Ми дуже добре пам'ятаємо, як у вересні де не де спостерігалося штучне стримування і закупівель зерна до Держрезерву, і відпуск нашими підприємствами для хлібопекарів дешевого борошна.

Але, не зважаючи на всі труднощі, ми продовжуємо тісно співпрацювати з облдержадміністраціями. Сьогодні, спираючись на урядову постанову про порядок використання 400 мільйонів гривень бюджетних коштів від 16 вересня цього року, ми приділяємо особливу увагу тому, щоб закупівля зерна здійснювалась, насамперед, у виробників зерна. Для цього ми оперативно інформували обласні держадміністрації про терміни та умови проведення тендерів, про наші пропозиції щодо сприяння закупівлі зерна у місцевих хліборобів.

Починаючи з 14 липня і по кінець вересня ми провели п'ять таких тендерів. Змушений констатувати, що ціни, які виставлялися деякими учасниками на попередніх тендерах, не відповідали реаліям зернового ринку. Спираючись на ґрунтовний моніторинг, аналітичні дані, завдяки великій роз'яснювальній роботі, вдалося ввести такі запроси в більш-менш нормальне русло. І вже на той час отримати прийнятні пропозиції для закладання зернових до Держрезерву майже з усіх регіонів в обсязі понад 300 тисяч тонн. Вельми позитивними факторами мають стати такі заходи, як спрощення схем оформлення документів та оперативне проведення розрахунків, механізм подвійної кредитної підтримки закупівлі зерна у вітчизняних хліборобів дрібними партіями. Ми дуже раді, що знайшли спільну мову з керівництвом Івано-Франківської облдержадміністрації щодо погашення процентів за кредити. І плекаємо надію, що таку ж позицію займуть лідери інших регіонів.

Щоб не казали про адміністрування уряду, про недоторканість ринкових принципів, але ж це все небезкорисливі словесні спекуляції. Суть же справи полягає в тому, що штучно створювана продовольча криза є типовим породженням «дикого» неврегульованого ринку. І впливає вона на кишені українських громадян аж ніяк не рівномірно: декілька кишень туго наповнює, а мільйони – спустошує. І наш уряд, як і належить органу виконавчої влади цивілізованої держави, рішуче стає на захист економічної безпеки суспільства. Це не тільки його воля, але й святий обов'язок.

Інша річ, що в перші роки нового століття, дійсно, було допущено прикрі помилки, що і створило передумови для нинішньої ситуації. Але це вже інший парадоксальний фактор.

 

ПАРАДОКС ДРУГИЙ:

«Всі з хлопа живуть, тому його й скубуть»

На перших курсах економічних факультетів студенти дізнаються про існування фондів накопичення, від розміру яких залежить добробут населення. Згадаймо, як раділа вся Україна успіхам своїх хліборобів у 2001 та 2002 роках, що виявилися щедрими на врожай. Зерна зібрали багато, отже і ціна на нього була невисокою, можна навіть сказати – дармовою. От би тоді і закупити у села, як мінімум, декілька мільйонів тонн! Але в закрома Держрезерву за цей період потрапило всього близько 400 тисяч тонн – мізер! Всі останні роки закупівля зерна по заставних цінах здійснювалась через ДАК «Хліб України». Для цього держава регулярно виділяла відповідні кошти. Коли ж виникла проблема зернового дефіциту, то до кого кинулися всі по допомогу? Правильно, до Держкомрезерву, якому міністерство фінансів ніколи грошей не давало, всі закупки велися за власний рахунок. Більше того, ще і жодної позики не було повернуто, систему резервів таким чином лише обезкровлювали, хоча і не переставали вважати паличкою-рятівницею на всякий пожежний випадок.

Ключ до цього парадоксу – у відповіді на питання, яке час вже було ставити руба. Що більш вигідне для держави: закупівля зерна через «Хліб України», чи через Держкомрезерв? Очевидно, через Держкомрезерв. Оскільки наше відомство зорієнтоване не на отримання прибутків, не на нарощування експорту продовольства, а на підтримку як вітчизняного сільгоспвиробника, так і вітчизняного споживача. Адже ніхто, окрім системи державного матеріального резерву, не здатен з допомогою інтервенції утримувати ціни від обвалів, захищати народ від сваволі «дикого» ринку.

Для того, щоб така підтримка, такий захист були надійними, ресурси держави повинні постійно надходити на передову лінію боротьби, як надходять на фронт боєприпаси. І це ніяке не адміністрування, це абсолютно ринкові важелі впливу, коли в торги втручається структура, яка здатна виставляти велику кількість дешевих продуктів і саме економічним шляхом регулювати ціновий баланс.

Більше того, Держрезерв є вигідним партнером для сільгоспвиробників, оскільки розраховується за продукцію не тільки гарантовано, але й швидко. Якщо по заставних закупках хліборобам доводиться чекати грошей по 4-5 місяців, а іноді і роками, то у нас повний розрахунок вже наступного дня! Ану, панове блюстителі ринкових умов, підрахуйте, що вигідніше господарю, якому треба і кредити вчасно віддавати, і все необхідне для сівби купувати: одразу отримати, скажімо, по 850 гривень за тонну, або ж мати 500 гривень заставних, а потім довго чекати решти?

Хочу зразу підкреслити: я не є ворогом комерційних структур, що займаються хліботоргівлею. Навпаки, я є палким прибічником ринкової економіки, але за однієї умови: ринок цей має бути регульований. Всі учасники ринку мають дотримуватися правил гри, окреслених законодавством. Мені доводилося й самому виконувати обов'язки народного депутата України, і я плекаю палку надію на наш парламент, на те що він допоможе вдосконалити Закон України «Про державний матеріальний резерв». Зокрема щодо звільнення Держкомрезерву від сплати податку на додану вартість. Адже держава позичає у нас ресурси, позики ці не віддає, та ще й до того ПДВ з нас отримує! Це впритул підводить нас до чергової проблеми.

 

ПАРАДОКС ТРЕТІЙ:

Хто врятує рятівника?

Дуже не хотілося б прибіднятися, адже Держкомрезерв має фінансовий запас – 7,5 мільярда гривень! На жаль, не на своїх рахунках, а у графі «дебіторська заборгованість». І це тільки з державних підприємств. Якими тільки засобами вже не намагалися повернути ці кошти! Скажімо, такі наші боржники, як ХТЗ чи завод імені Малишева готові розрахуватися «натурою» – тракторами, комбайнами. Є привід для роздумів: адже цей потужній парк машин можна «запрягти» як додатковий ресурс, утворити на базі наших підприємств сучасні машинотехнічні станції. І хліборобам допомога, і системі додаткові кошти.

Що ж до інших боржників, то тут явно не обійтися без високопрофесійного правового супроводження. Заради повернення таких великих коштів варто звернутися по допомогу до найвпливовіших юридичних фірм, аби отримати зацікавлену і потужну підтримку.

Борги боргами, а основні резерви Держкомрезерву (вибачайте за тавтологію) знаходяться в середині нашої системи. Зокрема, сьогодні стоїть гостро проблема реформування технології утворення мобілізаційних ресурсів. В новому тисячолітті вона продовжує базуватися на критеріях 1986 року. Очевидно, що за цей час сталися величезні якісні зміни, нова держава має зовсім іншу і політичну, і економічну стратегію. Я впевнений, що прийшов час переглянути номенклатуру, обсяги, терміни зберігання всього мобілізаційного резерву в бік скорочення.

Узагальнюючи ж процеси вдосконалення нашої роботи, реформування нашої системи, зазначу, що тут не треба винаходити велосипед. Адже існує великий досвід впливу держав ринковими методами на свою економіку. Треба глибоко вивчати і сміливо запозичувати надбання систем держрезервів інших країн, в першу чергу – системи американської. Саме на такій основі ми і розробляємо зараз власну, сучасну концепцію резервування державних матеріальних ресурсів.

Система Держрезерву може і повинна стати гарантом своєчасної і дієвої підтримки тих галузей, підприємств, організацій, де створюється загрозлива економічна ситуація в зв'язку з порушенням умов забезпечення виробництва сировиною, пальним, продовольством, а також при різких диспропорціях між пропозиціями та попитом.

Таку непросту роль ми можемо виконати, якщо забезпечимо не тільки кількісні, але й якісні показники. Для цього вже створено сучасну, прекрасно обладнану лабораторію якості. Вона могла б з часом увійти до складу науково-дослідного центру Держкомрезерву, який став би генератором нових ідей і пропозицій, розробляв ефективні технології зберігання запасів, необхідні нормативи та документацію. Але це – віддалена перспектива. Поки що знайдено оптимальне рішення завдяки солідарній позиції, яку зайняв Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, де вже існує така сучасно обладнана служба. Віднині, обидва наші відомства поєднають зусилля і будуть спільно боротися за високу якість і гарантовану безпеку всіх видів продукції, що закладається до державного матеріального резерву.

Ми всі любимо повторювати тезу: «Кадри вирішують усе!» Але треба подбати і про підготовку кадрів для підприємств і установ. З урахуванням всієї специфіки нашої роботи. Дуже важливою ланкою системи державного матеріального резерву, що забезпечуватиме її надійний фінансовий фундамент, має стати Резервний Банк, утворення якого є суттєвим пунктом нової концепції.

Слід зрозуміти, що всі новації, всі вектори реформування цієї системи зорієнтовані не тільки на економічний виграш держави. В наш час особливо важливим напрямком діяльності Держрезерву повинен стати соціальний фактор. Ми нарощуємо закупівлю не тільки зерна, але й тваринного жиру, вершкового масла, цукру, м'яса – всього понад 90 найменувань товарів. І всі ці запаси – це боєприпаси у боротьбі з штучним роздмухуванням цін і дефіцитів, допоміжний засіб у подоланні зубожіння найменш забезпечених верств населення.

Держрезерв Української держави має стати не тільки надійною великою коморою для накопичення та зберігання запасів найнеобхідніших стратегічних продуктів і матеріалів, але й дієвим інструментом регулювання ринкових відносин у нашому суспільстві.

М. Песоцький





13.08.2018
Кем быть?
24.08.2017
КЕМ БЫТЬ?
 
Copyright © 2004-2005
Н.Ф. Песоцкий
Разработка © Reklama.LG.UA
Система © Sanitarium
Главная   ¤   Общественная деятельность
Выступления и интервью   ¤   Статьи   ¤   Книги
Открытый разговор   ¤   Ссылки
META - Украина. Украинская поисковая система