ПОИСК:

Статьи


Перші кроки - перші уроки. Микола Песоцький: голова Держкомрезерву України

Статистика завжди належала до найобізнаніших галузей науки. З її допомогою стає можливо своєчасно фіксувати найменші зміни в будь-якій галузі, ефективніше керувати фінансово-економічними процесами, тощо. Але далеко не завжди статистичні дані ґрунтуються на вагомих і презентабельних дослідженнях. Скажімо, солідна соціологічна служба провела не так давно опитування понад двох тисяч українських громадян. І виявила, що лише 6 відсотків респондентів вважають помітною подією 2003 року підвищення цін на хліб та деякі інші продукти. З цього витікає сенсаційний висновок: виходить, що 94 відсоткам населення України це було байдуже? Погодьтеся, важко приймати такі висновки на віру. А ще і небезпечно.

Оскільки мова йде про реальну загрозу, яку треба було і вчасно помітити, і попередити. А головне, зробити з цього висновки на майбутнє...

Саме так ставилася проблема під час наради з питань удосконалення роботи системи державного матеріального резерву, яку провів 19 лютого Президент України Л.Д. Кучма.

Звичайно, і мені особисто, і безсумнівно, всім працівникам нашої галузі було приємно почути від Глави держави, що наші зусилля у подоланні загрози продовольчої кризи, запровадженні нової концепції роботи системи, за умови підтримки з боку як виконавчої, так і законодавчої влади, призвели до покращення ситуації.

- Справи поліпшуються, - зауважив Леонід Данилович. - Нарощено запаси продовольчих ресурсів, почалося повернення боргів. Проте, ми лише на старті великої роботи, і ці перші кроки даються дуже нелегко. Гадаю, всім зрозуміло, що зусиль самого лише Держрезерву тут замало.

Зауваживши, що нагромадження галузевих проблем, які постійно відкладаються "до кращих часів", наближається до критичної маси, Президент поставив хай і тривожний, але точний діагноз: "Практично, сьогодні мова йде про стабільність і безпеку країни".

Матеріали цієї наради, яка, безумовно, стане поворотним пунктом у новітній історії Держрезерву України, дозволяють глибше проаналізувати перші кроки на шляху реформування галузі і винести з цього уроки на завтра...

Урок перший:"Скінчив жнива впору - не проїдь повз комору"

Якщо ми хочемо серйозно проаналізувати причини і наслідки так званої "Хлібної кризи - 2003", то треба взяти за основу певний надійний економічний орієнтир, який здатен при цьому відігравати роль лакмусового папірця. Таким тестовим показником в даному випадку може слугувати ціна.

До січня минулого року відбувалося звичне плавне зимове зростання ціни на зерно, а в лютому навіть сталося невелике зниження. І раптом протягом чотирьох наступних місяців – значний ціновий стрибок. Очевидно, що головною причиною цього явища стала невизначеність щодо очікуваного врожаю зернових культур, пов'язана з несприятливими погодними умовами. Вже навесні було ясно, що на великі обсяги збіжжя розраховувати не доводиться.

Важливо підкреслити, що подібні прогнози мали хлібороби і в інших країнах Європи, але там ані ажіотажного попиту, ані цінового дисбалансу не виникло. І на це є певні причини.

Перш за все дався в знаки гіркий історичний досвід нашого народу - вбогі пайки воєнних часів, голодомори 21-го, 33-го, 47-го років, черги, які відібрали добру половину життя у всіх без винятку радянських поколінь.

Крім того і чимала частина власних ділків-комерсантів була не проти, аби нажити "маржу" на галопуючих цінах. Ще й деякі ділки від політики не забарилися з роздмухуванням ажіотажу навколо зернової проблеми.

По суті справи 2003 рік поставив руба два питання. Чи спроможний український уряд і зокрема Держрезерв України отого цінового коня "на скаку зупинити", або хоча б загнуздати? І чи має взагалі Україна на тринадцятому році своєї незалежності відкриту ринкову економіку?

Стосовно першого питання про український уряд можу відповісти ствердо: спроможний. Але для цього, на мою думку, необхідно дві умови. По-перше, слід так організовувати роботу, щоб врожаї, тим більше такі рекордні як у 2001-му та 2002-му роках, не “проїжджали” повз державну комору. І по-друге, модернізації вимагає і діяльність всіх структур державного матеріального резерву.

Для об’єктивності хочу сказати, що протягом довгого часу наша система страждала як на організаційну неміч, так і на фінансову анемію, оскільки існувала за рахунок самофінансування за умов, коли численні "тимчасові уряди" широко використовували і без того не багаті запаси державної "комори", не турбуючись про повернення боргів.

Треба було вжити терміново надзвичайних заходів - і такі рішучі кроки минулого року було зроблено. Приємно відзначити, що і виконавча, і законодавча гілки влади діяли при цьому дуже узгоджено і цілеспрямовано.

Вже навесні Держрезерв лишався єдиною структурою на ринку зерна та борошна, яка не прагнула нажитися на кон'юнктурі. Ми постачали борошно без збитків для себе, вище закупівельної вартості, але, водночас, на третину нижче за ринкові ціни, що складалися. Це був, так би мовити, наш перший удар по ажіотажу.

Влітку за підтримки Президента, Уряду і більшості народних депутатів України було внесено вирішальну поправку до Державного бюджету. Завдяки чому Держрезерв вперше отримав потужне фінансове підкріплення: 400 мільйонів гривень із загального фонду Держбюджету. Це відкривало можливість для утворення надійного зернового резерву держави. І сьогодні можна констатувати, що з цим завданням, попри всі складнощі, впоралися.

Але хоча в минулому році стратегічним завданням № 1 було закладання зерна, то вже з самого початку нинішнього - на перший план почала виходити проблема борошна. І в цій справі ми з самого початку зіштовхнулися з парадоксальною ситуацією: пропонуємо окремим регіонам дешеве борошно з гарантованою якістю, а вони відмовляються!

Скажу одразу: таких ситуацій було небагато. Але я згадую про це, так би мовити, для профілактики тому, що подібні симптоми можуть повторюватися і надалі. Що ж до причин таких парадоксів, то вони були предметно висвітлені у виступі на розширеній колегії Антимонопольного комітету заступника голови цього відомства Сергія Черненка.

Скажімо, у Запоріжжі ТОВ "Агробізнес" разом з хлібозаводами № 3 і 5 укладали договори на постачання борошна за майже на чверть вищими цінами, ніж у інших постачальників при всіх інших рівних умовах. А у Львові ЗАТ "АгроПромПродукт" з місцевим хлібокомбінатом та хлібозаводом № 1 займались відвертою спекуляцією, включаючи до собівартості хліба вищу вартість борошна, аніж фактична ціна придбання. Ясно, що таким угруповуванням ні до чого наша продукція, дешевша за ринкову.

На щастя, подібний асоціальний підхід - виняток з правил. Із самого початку у нас склалися ділові партнерські стосунки, скажімо, з облдержадміністрацією Івано-Франківської області, де в 2003 році хлібокомбінат переробив вдвічі більше жита і в 2,5 рази - пшениці із запасів Держрезерву у порівнянні з 2002 роком.

На місцях зростає впевненість у необхідності розширення таких ділових контактів. Не так давно доводилося переконувати управлінців в тому, що кожний регіон повинен мати опорне підприємство Держрезерву, зокрема це стосувалося передачі нашій системі Керченського комбінату хлібопродуктів. І коли сьогодні Міністерство агропромислового комплексу Автономної республіки Крим подало нам заявку на поставку 53 тисяч тонн продовольчого зерна, вже немає потреби транспортувати збіжжя з Одеси (що, звичайно, впливало на ціни) - оскільки є свій плацдарм для цього безпосередньо на півострові.

Цієї весни до Держкомрезерву надійшло заявок вже більше як на 100 тисяч тонн борошна, а до кінця року цей показник майже подвоїться. Така інтервенція - надійні гальма проти зростання цін.

Витримала випробовування кризовою загрозою і українська економіка в цілому. Голодомору, який за умов такого неврожайного року міг би статися у закритому суспільстві, у нас не сталося. Хоча неабиякі труднощі були, оскільки Україна для потужних світових зернотрейдерів була зазвичай експортером, а тут довелося переорієнтовувати увесь механізм - контракти, оплату, поставки, споживачів - на імпорт, тобто на 180 градусів. На це був потрібен час, протягом якого міг статися обвал вітчизняного ринку.

Описание

Як відзначив Президент України, ми ще не маємо ніяких підстав гадати, ніби така загроза не з'явиться знову. Зокрема Леонід Данилович відзначив недостатній рівень запасів Держрезерву: "Запаси таких стратегічних ресурсів як зерно, продовольство, нафтопродукти лише наближаються до нормативних. Невже досвід минулого року нічого не навчив, і ми кожен рік наступатимемо на ті ж самі граблі?"

При чому це була не проста констатація фактів. Глава держави в своїх дорученнях передбачив цілу низку конкретних заходів, які покликані реально сприяти суттєвому збільшенню обсягів поставок до державного матеріального резерву продовольчого зерна, цукру, м'яса та інших продуктів.

Головний висновок з цієї ситуації спростовує соціологічні дані, про які йшлося на початку. В країні, де якихось 6 відсотків, можливо, і здатні нехтувати підвищенням цін на продукти (в першу чергу, на хліб), а 94 відсотки реагують на це дуже вразливо, система державного матеріального резерву повинна знаходитися в центрі уваги і влади, і суспільства, перебувати у стані постійної готовності номер один. Перші зрушення на цьому шляху вже є: у 2003 році призупинено зниження запасів Держрезерву і в порівнянні з 2002 роком вони збільшені на 21 відсоток.

Урок другий: "Зерно золотим родиться, та не само золотом прикотиться"

Мені вже доводилося знайомити читачів журналу "Ресурси Держави" з основними засадами нової концепції системи державного матеріального резерву, яку ми почали впроваджувати з травня минулого року. Можна сказати, що рейки доводилося міняти прямо під колесами поїзда, який не просто рухався, але й набрав швидкості. Сьогодні варто підвести деякі попередні підсумки.

Головне зрушення: прийнято принципове рішення, згідно якого всі наші запаси зберігатимуться віднині тільки на базах, в складських приміщеннях підприємств Держрезерву. І прийняте воно не лише на папері, але значною мірою вже втілене в життя. Це стосується практично всіх продовольчих та більшості паливних ресурсів. Нам вже вдалося сконцентрувати на підприємствах Держрезерву понад 75% продовольчого зерна і водночас скоротити на 17% кількість пунктів відповідального зберігання.

Це великою мірою позбавляє необхідності займатися взаєморозрахунками, адже за таке зберігання (навіть, якщо воно буває, м'яко кажучи, і не дуже відповідальним,) треба платити. Ми б цілком упоралися з такими виплатами, якби з нами розрахувалася в свою чергу величезна кількість наших боржників.

Дебіторська заборгованість, що утворилась у Деркомрезерві, перш за все складалася через те, що колишні уряди робили чимало безповоротних позик.

Наведу такий приклад. Наприкінці минулого століття перед тодішнім керівництвом Держрезерву була поставлена урядова вимога: підтримати вітчизняного сільгоспвиробника, позичити селянам із стратегічних запасів пального загальною кількістю - на півмільярда гривень. Без будь-яких гарантій щодо повернення. За час, що минув, в наших динамічно трансформаційних умовах більшість тих аграрних господарств поміняла і назви, і статути, і форми власності. Отже, плакали державні мільйони. Хоча за сучасної відкритої економіки варто вже висловлюватися точніше: це мільйони гривень платників податків, громадян України.

В інших випадках, коли існують реальні боржники, ми не сидимо, склавши руки, намагаємося повернути кошти в судовому порядку. Треба віддати належне працівникам нашого юридичного управління: завдяки наполегливому, професійному супроводу таких позовів вперше за останні роки вдалося зменшити дебіторську заборгованість на 300 мільйонів гривень. І в цьому питанні нас підтримав Президент України: "Борги перед Держрезервом множаться, і це сприймається - наче так і має бути... Уявити важко - у Держрезерву 11 тисяч боржників. Як можна було таке допустити, що серед них є такі "бідні" - в лапках -структури, як "Нафтогаз України", "Укртрансгаз", "Укртатнафта" та інші?"

Леонід Данилович не тільки вказав на проблему виконання судових рішень щодо повернення боргів Держкомрезерву, але й дав відповідні доручення Уряду, Генеральній прокуратурі, Міністерствам юстиції та внутрішніх справ, головам Ради міністрів АРК, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

В боротьбі за погашення такої заборгованості варто застосовувати увесь арсенал законних засобів. Можна йти на, так би мовити, бартерне відшкодування, коли підприємство-боржник пропонує замість грошей сільгосптехніку, яку він виготовляє. А можна прийняти до системи і все підприємство, як це сталося із Іванківським цукровим заводом - ми його отримали в рахунок боргу, і колектив тепер успішно працює у нашій галузі.

На жаль, в минулому році нам не вдалося переконати наших колег, перш за все керівництво Мінекономіки, в необхідності утворення установи, яка б координувала дії потужних юридичних фірм, здатних за відповідні фіксовані комісійні виплати повертати нам борги. Зараз необхідно знову повернутися до цієї проблеми, тим більше, що серед доручень Президента є і таке: "Вжити заходів щодо прискорення повернення Державному комітету України з державного матеріального резерву боргів суб'єктів господарювання, в першу чергу державного сектора економіки, які одержали в позику або самовільно використали матеріальні цінності з державного резерву. Вивчити можливість залучення на умовах конкурсного відбору та за комісійну винагороду провідних юридичних компаній до вирішення питань повернення зазначених боргів".

Описание

Дуже обнадійливою є сучасна тактика і стратегія керівництва українського уряду, яке і само утримується від безвідповідальних позик з державного резерву, і допомагає нам відхиляти будь-які спроби інших позичальників.

Взагалі, вже сьогодні Держкомрезерв України здатен заробляти гроші і не знаходитися на державному утриманні. В 2003 році ми перерахували до спеціального фонду держбюджету коштів у 2,4 рази більше від запланованого. В новому році нам треба збільшити цей показник, і ми робимо все, щоб таке непросте завдання виконати.

Суттєво вдосконалено структуру та функціонування управління воєнізованої охорони та внутрішньої безпеки. Режим, який встановлено на наших об'єктах, надійно гарантує схоронність запасів. Причому я маю на увазі схоронність не лише від розкрадання, але й від псування. Оскільки до нової концепції системи державного матеріального резерву входить і така дуже важлива складова, як служба забезпечення високої якості продуктів і матеріалів, що закладаються на збереження.

Все це додає нам оптимізму в наших прогнозах на рік, що розпочався. Адже фінансовий стан галузі - це дзеркало, навіть, точніше, збільшуване скло, крізь яке видно всі сильні сторони, і всі вади нашої роботи. В народі недаремно мовиться, що хоч зерно і золотим родиться, але перетворити його на золото не просто без великих зусиль.

Урок третій: "Яка пшениця, така й паляниця"

З новим роком розпочинається оновлення наших запасів. Обсяги і послідовність цього процесу диктують нормативні терміни зберігання.

Дуже велике значення мають і якісні характеристики продуктів, які пропонують нам постачальники. Ось чому вже на самому старті, під час тендерів наші спеціалісти ставлять подвійний, потрійний бар'єр на шляху низькопробної, фальсифікованої продукції.

Як це не дивно, але раніш в системі Держрезерву ніхто не переймався цією проблемою. Скажімо, під виглядом вершкового масла надходив маргарин. Не важко здогадатися, куди потрапляла різниця у вартості цих дуже різних за поживністю і корисністю продуктів!

Ми, як і всі інші учасники продовольчого ринку, знали, що переважна більшість молокозаводів перейшла на виробництво такого "ерзацу" - і самі призвичаїлись, і беззахисного споживача привчили. Але коли вони побажали щедро поділитися цим продуктом з Держкомрезервом, то вже в травні 2003 року отримали одкоша. З усіх партій було ретельно перевірено і відібрано лише кілька тонн справді вершкового масла. В червні ці ж заводи видали нам "на гора" вже 150 тонн високоякісної продукції - зрозуміли, що "туфта" не пройде. А відмовлятися від такого партнера, який купує великими партіями, та до того ж ще й розраховується вчасно і чесно, нікому не хотілося. Тепер ми вже маємо новий молокозавод, який призначений спеціально для постачання масла Держрезерву.

Отже, служба контролю за якістю не тільки гарантує нам якісні продукти, які і після тривалого зберігання не втратять ані своєї цінності, ані ціни. Вона до того ж ще й виховує виробників-постачальників, захищає здоров'я споживачів. Не випадково розуміння і підтримку наші починання знайшли саме в Держспоживстандарті України; спираючись на його науковий і фаховий потенціал, ми запроваджуємо четвертий, зовнішній ступінь контролю за закладанням продовольчих запасів до державного резерву.

Стратегія резервування необхідних державі товарно-матеріальних цінностей вимагає точного розрахунку.

Помиляються ті, хто вважає, що треба якомога більше добра завантажувати до комори. Скажімо, в Радянському Союзі, до всіх ресурсів - і людських, і природних, і товарних - підхід спостерігався надширокий (хоча при цьому тільки і розмов було, що про економіку, яка має бути економною). Та країна дозволяла собі, мабуть, виходячи з перспективи можливого ядерного конфлікту, трирічні запаси багатьох видів продукції.

Але не можна забувати, що таке розкошування веде до уповільнення обігу матеріальних ресурсів і до омертвіння капіталів. Це тим більше не раціонально в новій, незалежній Україні. Тому я особисто вважаю подібну невиправдану блокаду коштів неприпустимою.

Звичайно, державі потрібні певні мобілізаційні ресурси. Але і утворювати їх, і утримувати повинні самі підприємства власними силами. Це забезпечуватиме їм стабільну безперебійну роботу. Саме так працює промисловість європейських країн, спираючись на 20-денний або ж місячний резерв.

Дуже слушно серед проблем, що стоять перед Держкомрезервом, Президент України назвав застосування застарілих - ще з радянських часів - підходів до формування номенклатури державних запасів, визначених ще наприкінці вісімдесятих років: "Переважна кількість ресурсів мобілізаційного резерву не тільки фізично і морально застаріла, а й безконтрольно використовується".

І висока якість, і вивірена стратегія резервування сприятимуть високим прибуткам, яких ми прагнемо не заради прибутків. Всі зароблені кошти одразу йдуть на поповнення і оновлення наших запасів. Оскільки Держрезерв повинен бути завжди готовий до стрімкої інтервенції в разі різких коливань попиту і пропозицій, цінових дисбалансів. Не кажучи вже про надзвичайні ситуації.

Безумовно, для забезпечення закупівлі необхідних обсягів товарно-матеріальних цінностей треба мати гроші. Президент України з розумінням поставився до проблем фінансування системи Держрезерву: "Зрозуміло - коштів обмаль. Але ж і залишати систему без грошей - теж неприпустимо. Приклад із хлібом нам показав, які ж ми господарі, якщо навіть на "чорний день" не має запасу."

Набутий у минулому році досвід переконує, що треба дбати ще й про переоснащення наших виробничих потужностей, покращення умов зберігання на об'єктах Держрезерву, багато з яких є підприємствами-довгожителями і не відповідають ані новим підходам, ані новим можливостям. То ж головним завданням нашим на 2004 рік є подальше наближення до рівня, що відповідає вимогам XXI століття.

М. Песоцький





24.08.2017
КЕМ БЫТЬ?
01.10.2016
РАСКОЛ
 
Copyright © 2004-2005
Н.Ф. Песоцкий
Разработка © Reklama.LG.UA
Система © Sanitarium
Главная   ¤   Общественная деятельность
Выступления и интервью   ¤   Статьи   ¤   Книги
Открытый разговор   ¤   Ссылки
META - Украина. Украинская поисковая система