ПОИСК:

Статьи


ЧЕРВОНЕ – ТО ЛЮБОВ, або Про постулати сприйняття червоного кольору як загальнолюдського символу соціальності

Час від часу як у політичних колах, так і на громадському рівні відновлюються дискусії про ідеологічне навантаження символіки, зокрема, прапорів. Кому не відомі, скажімо, твердження ортодоксальних комуністів про «націоналістичні» кольори – синій та жовтий. Всі знайомі і з такою точкою зору: червоний – це колір тоталітарної «комуністичної» системи. Як завжди, насправді все не так однозначно. Що, наприклад, означає той же червоний прапор і чи має він пряме відношення до комуністів та їхніх ідей? Чому саме червоний колір набув такого широкого розповсюдження? Спробуємо відповісти на ці та деякі інші запитання, пов’язані з піднятою темою.

***

Передусім, аж ніяк не випадково у загальноприйнятих системах сигналізації найвідповідальніші функції покладаються саме на червоний колір. У відкритому ще Ісааком Ньютоном сонячному спектрі цей колір стоїть на першому місці – i саме на довжину світлової хвилі, що відтворює його, найгостріше i найпильніше реагує людське око.

У праці відомих американських психологів П. Ліндсея i Д. Нормана «Переробка інформації людиною» наведена порівняльна діаграма кольорового сприйняття. Червоному кольору дослідники надають 700-650 умовних одиниць, жовтому – 520, синьому - 460, а фіолетовому лише 400-440. Це не якісь випадкові цифри, це чітко визначена i експериментально, i фізіологічно кольорова чутливість колбочок сітчатки ока людини, яка вимірюється в спеціальних одиницях – нанометрах. Від цих показників залежить рівень збудження кольорових рецепторів, а отже й інтенсивність сигналів, що надходять до мозкових центрів.

Втім, ще задовго до появи цих наукових обґрунтувань люди на власному практичному досвіді переконалися в таких незаперечних властивостях червоного кольору, як помітність, впливовість, емоційна насиченість. До цього поступово додавався історичний досвід поколінь, на основі якого формувалися й набували ознак знаків-символів такі образи, як червона троянда, червона гвоздика, червоний хрест, червоний півень.

Саме гребінь галльського бойового півня – символу Франції – слугує за модель червоних ковпаків, які стають ознакою приналежності до руху за соціальну справедливість у Парижі на порозі 90-х років XVIII століття. В липні 1789 року червоний прапор стає сигналом до початку штурму Бастилії. В жовтні, коли відважні жінки Парижу вирушають у свій легендарний похід на Версаль, їхні колони очолює красуня Теруань де Мирекур. Вона їде на коні, тримаючи списа, одягнена у яскраво-червону амазонку, що дає підстави європейським газетам проголосити її символом французької революції.

Із тих і до нинішніх часів червоний колір символів, в першу чергу – знамен, асоціюється із захистом слабких і гноблених, з боротьбою за свободу, рівні права, справедливість. Усі європейські соціалістичні угруповання, незалежно від їхнього давнього розмежування на революціонерів i реформістів, вважають червоний колір не лише традиційним, а й обов'язковим елементом своєї партійної символіки.

Якщо це властиво європейським країнам, то тим більше – Україні. Слід зазначити, що червоний колір був традиційно близьким українській душі. Він споконвіку широко використовувався у побуті та зображувальному мистецтві. Червоний має перевагу в українському національному вбранні: червоні намиста, стрічки, корсетки, плахти, чобітки. А безмежне розмаїття наших рушників! Вони, здебільшого, орнаментувалися й декорувалися червоними нитками.

Цей колір для наших пращурів символізував радість, любов, оптимізм, волю. Запорізькі козаки – мужні й віддані лицарі волі – обрали для себе саме червоний колір. Носили вони червоні жупани й шаровари, а на шапках – червоні шлики. Навіть труну загиблого товариша козаки вкривали червоною китайкою.

Прапор червоного або малинового кольорів був бойовим знаменом запорозьких козаків, який піднімали під час війни. Все це свідчить про те, що червоний колір закладено в самому менталітеті українців.

Сьогодні можна наводити безліч прикладів того, наскільки збігаються i за перебігом подій, i за супроводжуючою символікою революції 1790-1793-го і 1905 та 1917-го років. Скажемо лише про один. В липні 1791 року члени Якобінського клубу висунули ідею подати петицію щодо повалення влади Людовика XVI. Підписати її на Марсовому полі мали всі громадяни у неділю 17-го липня. Цього дня у головному вікні ратуші було піднято червоного прапора. На жаль, акція закінчилася кривавою бійнею.

Через 114 років, у неділю 9 січня 1905-го, полтавчанин Георгій Гапон поведе до 3имового палацу робітників з їхніми сім'ями з петицією до царя. Цікаво, як він сам оцінював при цьому важливість вибору кольорів для знамен у своєму зверненні до соціал-демократів, есерів та інших соціалістів: «Вирішено, що завтра ми йдемо, але не виставляйте ваших червоних прапорів, щоб не надавати нашій демонстрації революційного характеру. Якщо хочете – йдіть попереду процесії. Коли я піду до 3имового палацу, я візьму з собою два прапори – один білий, другий червоний. Якщо государ прийме делегацію, то я возвіщу про це білим прапором, а якщо не прийме, то червоним, i тоді ви можете підняти свої червоні знамена i вчиняти, як вважаєте за краще...»

Чим скінчилася i ця кривава неділя – загальновідомо. Та в даному випадку для нас цікавою є та незаперечна обставина, що червоний прапор на той час став однозначним знаком-символом соціальної спрямованості.

Подальші події тільки закріпили цю семантику в психології мільйонів радянських людей: червона зірка, червоні пов'язки, хустки, банти, червоний кінь у живопису та декорі, червоний галстук i багато-багато іншого.

Ще одним вагомим доказом того, що від початку соціалістичного руху і на порозі століть червоні символи прямо пов’язувалися з соціальними ідеалами, були численні спроби фальсифікації цих ознак, мімікрії та маскування з метою отримати авторитет захисників та союзників народу.

За часів Великої французької революції владу в Парижі виборювали дві найпотужніші політичні партії – Жиронда та Гора. Аби перемогти конкурентів, один із вождів жирондистів, республіканський журналіст Бриссо вдався до ефектного, як нині говорять, піарівського ходу: ввів моду на червоні ковпаки. «Червоний ковпак – символ патріота! Хто не носитиме червоного ковпака, той ворог революції». Втім, це не врятувало від страшної смерті Бриссо. До речі, як і його політичного супротивника Робесп’єра.

У 20-х роках XX століття вдалися до формальної гри у червону символіку й нацисти Німеччини, яким конче необхідно було переманити на свій бік трудящих у боротьбі з комуністами та соціал-демократами. Слід відзначити, що серед штурмовиків було чимало людей, відданих ідеям соціальної справедливості. Вони намагалися взяти гору у націонал-соціалістичній партії, але Гітлер зі своїми прихильниками випередив події, влаштувавши для верхівки опозиції «ніч довгих ножів».

І все ж ніякі фальсифікації не змогли скомпрометувати традиційно сильну символіку: червоний колір, червоний прапор були й залишаються ознакою приналежності до світових політичних та громадських організацій, що поділяють ідеали соціального, правового суспільства. Як традиційно, незалежно від політичної «погоди» у суспільстві, лишаються вони звичним, знайомим, переконливим сигналом «Я – свій» для усіх трудящих та соціально незахищених громадян, які становлять в Україні більшість.

Микола ПЕСОЦЬКИЙ

листопад 2005 року

nfp@mbf.com.ua





13.08.2018
Кем быть?
24.08.2017
КЕМ БЫТЬ?
 
Copyright © 2004-2005
Н.Ф. Песоцкий
Разработка © Reklama.LG.UA
Система © Sanitarium
Главная   ¤   Общественная деятельность
Выступления и интервью   ¤   Статьи   ¤   Книги
Открытый разговор   ¤   Ссылки
META - Украина. Украинская поисковая система