ПОИСК:

Народно-трудовой союз Украины


Першотравень кличе на боротьбу!

Звернення голови політичної партії

«Народно-трудовий союз України» Миколи Песоцького

Ось уже більше 120 років у багатьох країнах світу відзначають це особливе свято – День міжнародної солідарності трудящих. Він веде відлік з подій у Чикаго кінця XІХ століття.

У 1880 році вартість життя в США складала 720 доларів на рік, а середня зарплата трудящих у промисловості не перевищувала 300 доларів за той же період. Робочий день тривав 11-12 годин, а нерідко і всі 15, при цьому норми охорони праці ніхто не встановлював. Кожна шоста американська дитина працювала на заводах і фабриках, одержуючи лише половину зарплати дорослого.

Мирні демонстрації робітників і відозви до роботодавців не викликали нічого, крім ненависті влади до людей праці. Звичайною реакцією державної машини на справедливі вимоги трудящих був важкий поліцейський кийок, за допомогою якого розганяли невдоволених.

1 травня 1886 року було прийнято рішення провести страйк по всьому американському Заході. Головна вимога – 8-годинний робочий день. У США страйк підтримали 350 тисяч робітників. У результаті зупинилися підприємства, що приносили надприбутки експлуататорам. І хоча влада змушена була піти на тимчасові поступки, вона гарячково шукала привід, щоб помститися організаторам акції.

Коли 3 травня робітники одного з підприємств вийшли на мітинг протесту проти звільнення своїх товаришів, найнятий владою провокатор кинув у демонстрантів бомбу. Відразу був відкритий вогонь по чоловіках, жінках і дітях. Уже наступного дня поліція громила робітничі клуби, друкарні, вламувалася до квартир і без ордерів заарештовувала «підозрілих».

Не змусив себе чекати і неправедний суд. Присяжним дали інструкції: агітацію робітників за об'єднання з метою захисту своїх прав дорівнювати до убивства. Але присяжним із числа керуючих підприємствами і не потрібні були особливі інструкції. Вони, не відчуваючи докорів совісті, винесли смертний вирок активістам робітничого руху.

У липні 1889 року конгрес Другого Інтернаціоналу на честь героїчних чиказьких робітників ухвалив рішення: відзначати 1 травня як день Міжнародної солідарності трудящих.

Минали роки, ішли в небуття імператори і президенти, а разом з ними і їхні політичні режими, перекроювалися кордони держав, переглядалася їхня офіційна ідеологія, але незмінним залишалося прагнення людей праці до кращого життя, бажання відстояти свої права, встановити соціальну справедливість.

Тепер ідеологічні прислужники влади, яка служить інтересам фінансової олігархії, нахабно брешуть, переконуючи нас: вже ніде у світі Першотравень не ототожнюється з боротьбою трудящих проти визискувачів. Нам намагаються довести, що 1 травня ситий «вільний» Захід п'є пиво, влаштовує конкурси краси і виставки квітів. Це неправда! Першотравень був і залишається бойовим оглядом трудящих. Тільки у 2008-2009 роках потужні акції протесту прокотилися по «благополучних» Франції, Швеції, Німеччині, Португалії, Угорщині. Цього року на боротьбу піднялася Греція. На вулицях грецьких міст будують барикади, профспілки виводять на демонстрації мільйони людей, а пенсіонери, доведені до розпачу ліберальними реформами, захоплюють державні установи.

Першотравень як революційне свято широко відзначається не тільки в Західній Європі, але й у державах, що звільняються від диктату США, МВФ і власних олігархів. І це зрозуміло, адже нині соціальні стандарти, завойовані трудовим народом у найтяжкій боротьбі з експлуататорами, відкинуті в багатьох країнах світу до рівня 50-х років XІХ століття. Це характерно і для України, де немає реального права на працю, житло, освіту, медичне обслуговування, юридичний захист. У той же час так звана правляча еліта, спираючись на слухняні «правоохоронні» органи, усіма силами намагається назавжди закріпити створену нею систему нещадного гноблення людей праці.

Для тих, хто живе у сучасній Україні, цей день – ще один привід голосно заявити: в нашій країні пригноблені мільйони трудящих. Наші співвітчизники змушені відмовляти собі у найнеобхіднішому, а в цей час паразити, що багатіють з кожним днем, успішно долають наслідки фінансової кризи за рахунок пограбованих. Товстосуми роздувають ціни на продукти харчування, піднімають тарифи на воду, транспорт, послуги ЖКГ, звільняють робітників або змушують їх трудитися без оплати.

Ми назавжди залишимося нацією злиденних і пригноблених, якщо не будемо протестувати. Заради майбутнього своїх дітей і онуків, заради щастя прийдешніх поколінь ми повинні боротися проти тих, хто привласнює собі національні багатства, створені самовідданою працею наших батьків і дідів.

Ми не можемо сподіватися на добровільну допомогу тієї влади, що не тільки не служить інтересам громадян, але й веде з ними непримиренну війну, знищуючи власний народ. Про це свідчать незаперечні факти.

Нам обіцяли процвітаючу демократичну Україну, а одержали ми вкрай зубожілу, деіндустріалізовану країну, перетворену на задвірки Європи. Тепер вона відома в усьому світі завдяки розкішним швейцарським дачам наших олігархів і багатомільйонній армії мігрантів-заробітчан.

Український народ – творець національних багатств – виявився заручником примх паразитів-чиновників, залежним від сваволі корумпованих бюрократів, від валютних спекулянтів, що називають себе банкірами, від закордонних політичних і економічних структур, що диктують нам свою волю і руйнують основи нашої національної безпеки.

Влада говорила нам про плани відродження культури, про необхідність розвивати науку й освіту. Але ми бачимо, що книгарні стали модними бутіками, приміщення наукових інститутів здані під багаті офіси, а диплом будь-якого вузу можна купити за гроші.

Нам пророкували «духовний ренесанс», але насправді Україна перетворилася на міжнародний ринок сексуальних послуг, а наркотичні марення сотням тисяч молодих людей допомагають сховатися від реалій жорстокої дійсності.

Влада обіцяла нам піклуватися про здоров'я нації, але сьогодні українці вимирають від соціальних хвороб: наркоманії, алкоголізму, туберкульозу і СНІДу. Мільйони людей позбавлені якісної безкоштовної медичної допомоги, середня тривалість життя в Україні за короткий час упала на десять років і продовжує знижуватися. Фактично йдеться про фізичне виживання українців. За роки так званого реформування бюджет системи охорони здоров'я України в абсолютних цифрах зменшився в сім разів. Нині вітчизняна медицина виживає лише за рахунок грошових внесків пацієнтів. Якщо не вдасться відновити мережу державних установ, що надають безкоштовну медичну допомогу, народ позбавиться майбутнього.

Скільки нас, корінних жителів України, залишилося у власній державі? Навіть приблизні підрахунки з використанням непрямих показників дозволяють зробити висновок: за короткий – двадцятирічний – термін чисельність населення зменшилася на третину і сьогодні не перевищує 39 мільйонів чоловік. Це катастрофа, до якої нас привели не іноземні загарбники, а власна влада.

Усі свої гріхи можновладці тепер намагаються списати на «глобальну фінансово-економічну кризу». При цьому допомогу за рахунок платників податків одержують не творці матеріальних благ, не пенсіонери, діти чи інваліди, а банкіри і власники прибуткових контор, що наживаються на спекулятивних оборудках.

Для новоявлених експлуататорів криза – зручний привід позбавити людей останньої заробленої копійки. Вони не думають про розвиток національної економіки і соціальної сфери, їх цікавлять лише надприбутки. При цьому офіційна влада, що обслуговує олігархів, переконує народ: мовляв, найкращий вихід з положення, що створилося, – закордонні кредити. Отримані кредитні кошти розкрадаються, а Україна занурюється в боргову яму. Ось це і є «стратегічний курс» наших «вождів».

Немає сьогодні в країні такої продуктивної сфери, що не була б занедбана.

Українцям обіцяли турботу про екологію, а обернулося це масовим знищенням парків, лісів і скверів, хижацькою забудовою річкових і морських берегів, закритих від нас тюремними парканами приватних садиб.

Нас закликають пишатися «досягненнями» високого спорту, але замість спортмайданчиків в Україні облаштовують торгові ларьки й автостоянки. Тютюнові, горілчані і пивні магнати хизуються тим, що утримують футбольні клуби. І в той же час своєю продукцією фізично знищують нашу молодь.

Високопоставлені чиновники запевняли нас, що вони – прихильники демократії. Тепер же, фактично узурпувавши владу, сильні світу цього відбирають у наших співгромадян їхнє останнє основне невід'ємне право – право на вибір. Про це свідчить і ганебна антиконституційна постанова, прийнята Верховною Радою: депутати скасували законно призначені раніше вибори в органи місцевого самоврядування. Хіба так повинно здійснюватися в країні народовладдя?

Нам говорили про побудову громадянського суспільства, але в реальності влада і капітал єдиним фронтом ведуть наступ на наші фундаментальні права.

Не потребує особливих доказів і той факт, що влада свідомо не бажає наводити порядок в Україні. Вона не збирається керуватися принципом верховенства Закону, адже саме в умовах беззаконня і політичного хаосу можна безкарно залазити до державної скарбниці і грабувати трудящих.

Сьогодні прийшов час згадати: Першотравень – це привід і до осмислення пройденого шляху, і до оцінки поточного моменту, і до визначення завдань на найближче майбутнє.

Бідність, безробіття, дорожнеча, низький рівень життя, корупція, сваволя чиновників і продажність суддів – от гострі суспільні проблеми, вирішити які обіцяли на «революційному» Майдані. Що відбувається насправді? За період правління «помаранчевих» політиканів соціальні хвороби тільки загострилися.

Минулі вибори президента продемонстрували: лідери «помаранчевої революції» зазнали поразки. Однак реальна альтернатива політичним силам, що дискредитували себе, з'явиться тільки тоді, коли перемогу одержать справжні, а не удавані, ліві й лівоцентристи. Нині ж, незважаючи на популярність у суспільстві лівоцентристських ідей, парламентські завсідники, що представляються «лівими», остаточно втратили народну довіру, а Соціалістична партія практично пішла з політичного поля України. Сьогодні ми повинні твердо сказати: прислужникам капіталу не місце у Верховній Раді і місцевих радах. Деякі так звані ліві й лівоцентристські партії здатні лише на перманентне зрадництво і відкрите співробітництво із силами нової української буржуазії. У цій ситуації наша партія заявляє: створити народну державу із соціалізованою економікою і соціалізованими суспільними відносинами можуть лише по-справжньому патріотичні сили, що захищають інтереси трудящих. Що стосується попередньої передвиборної президентської кампанії, то вона знову перетворилася на жорстоку боротьбу кандидатів від відомих структур, орієнтованих на великий фінансово-промисловий капітал. Реалізуючи свої амбіційні плани, що не мають нічого спільного з процесом державного будівництва, претенденти на високі владні крісла рвали країну на шматки, зіштовхуючи між собою мешканців історично сформованих регіонів – Східного й Західного.

У результаті злиденні українці знову голосували за ставлеників надбагатих кланів, що цинічно перекладають усі труднощі на плечі трудящих. При цьому представники фінансово-економічної олігархії ні в чому не відчувають нестатку.

Україні загрожують нові кабальні боргові зобов'язання, адже, по суті, у нас і донині діє встановлена більше 15 років тому диктатура представників спекулятивного капіталу. Чергові «благодіяння» МВФ незмінно обернуться стрибком цін, зростанням комунальних тарифів, остаточним руйнуванням системи соціального захисту, підвищенням пенсійного віку для чоловіків до 65-ти і для жінок – до 60-ти років. Життя більшості українців незабаром стане і зовсім нестерпним.

Сьогодні нам потрібна боротьба за свої права. У нас з вами більше немає можливості мовчати. Особистий город не врятує від руйнівної політики антинародного режиму, а пенсії тепер вистачить у кращому випадку на сіль і сірники. Не дуже чекають нас і за кордоном: там вистачає своїх безробітних, котрі дивляться на мігрантів як на небажаних конкурентів.

Зайняти позицію спостерігачів – значить позбавити наших дітей і онуків майбутнього, приректи країну на умирання, а народ – на загибель.

Що ж робити?

Це головне питання. Сьогодні для перемоги принципів свободи і справедливості, для зміцнення солідарності, для згуртування навколо єдиної мети мало лише одноденної активності. Народно-трудовий союз України вів і веде наполегливу, постійну, планомірну роботу, спрямовану на захист прав людини праці. Ми робимо все можливе, щоб реалізувати програмні завдання партії: відстояти інтереси людей, підвищити їхній добробут, затвердити верховенство права, зробити реальністю народовладдя в Україні. Для цього нам потрібна солідарність: прогресивних демократичних партій, профспілкових, громадських, правозахисних організацій, усіх трудящих країни.

Разом ми можемо зробити багато, щодня відстоюючи свою людську гідність. Ми можемо і зобов'язані боротися за свої права: за право на працю і за його гідну оплату, за безпечну організацію виробництва, за можливість мати власне житло, безперешкодний доступ до охорони здоров'я і навчання.

Ми можемо і зобов'язані утворити єдиний народно-трудовий рух, щоб висловити масову недовіру збанкрутілим політикам і підтримати на виборах усіх рівнів справжніх патріотів, здатних вивести Україну з глибокої кризи, забезпечити розвиток економіки і соціальної сфери, захистити інтереси трудової людини. У цьому – наш спільний громадянський обов'язок. У цьому – найвищий прояв солідарності.

Наш опір має носити загальний характер, а для цього необхідна об'єднуюча сила. І така сила є. Це – Народно-трудовий союз України, що ставить своїм завданням непримиренну боротьбу з гнобителями і зрадниками нашої Батьківщини, з колабораціоністською буржуазією.

Я закликаю усіх патріотів, усіх чесних людей: створюйте для організації нашої спільної боротьби партійні структури НТСУ в кожному місті, селі і селищі. І тоді перемога буде за нами!

Будемо пам'ятати, що Першотравень – не просто весняне свято. Це символ боротьби трудового народу за свої права. І в цей день гасла НТСУ залишаються незмінними:

Згуртуємося в день Першотравня!

Наша сила – у єдності і послідовності!

Геть грабіжницький капіталізм!

Нехай за кризу платять її винуватці, що розбагатіли за рахунок народу!

Права не випрошують, їх здобувають у боротьбі!

Микола Песоцький,

голова Народно-трудового союзу України





24.08.2017
КЕМ БЫТЬ?
01.10.2016
РАСКОЛ
 
Copyright © 2004-2005
Н.Ф. Песоцкий
Разработка © Reklama.LG.UA
Система © Sanitarium
Главная   ¤   Общественная деятельность
Выступления и интервью   ¤   Статьи   ¤   Книги
Открытый разговор   ¤   Ссылки
META - Украина. Украинская поисковая система