ПОИСК:

Права человека


Микола Песоцький: „Я вимагаю від Генпрокуратури України 50 мільйонів компенсації”

У квітні цього року із позовною заявою про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями Генеральної прокуратури України як органу досудового слідства, до Печерського районного суду міста Києва звернувся Микола Песоцький. Текст позовної заяви ми наводимо на сайті.

Нагадаємо, що 19 жовтня 2005 року Печерський районний суд міста Києва скасував постанову старшого прокурора відділу Генеральної прокуратури України В.Мостового від 22.07.2005 року про порушення кримінальної справи відносно колишнього голови Державного комітету України з державного матеріального резерву Миколи Песоцького.

29 грудня 2005 Апеляційний суд міста Києва залишив в силі рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2005 року, підтвердивши, що кримінальна справа щодо Миколи Песоцького була порушена незаконно.

***

До Печерськоrо районного суду м. Києва

ПОЗИВАЧ: Песоцький Микола Федорович,

ВIДПОВІДАЧ: Генеральна прокуратура України

ЦIНА ПОЗОВУ: 50 000 000,00 (п'ятдесят мільйонів) гривень

ПОЗОВНА ЗАЯВА

про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями Генеральної прокуратури України як органу досудового слідства

Відносно мене як колишнього голови Державного комітету України з державного матеріального резерву 22 липня 2005 року постановою старшого прокурора відділу Генеральної прокуратури України Мостового В.С. була незаконно порушена кримінальна справа № 24-222 за фактом зловживання службовим становищем, тобто за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Незаконність порушення цієї кримінальної справи підтверджується тим, що 19 жовтня 2005 року Печерський районний суд м. Києва, розглянувши мою скаргу, скасував своїм рішенням названу постанову від 22 липня 2005 року. 29 грудня 2005 року Апеляційний суд м. Києва підтвердив, що кримінальну справу № 24-222 відносно мене було порушено безпідставно i залишив без змін постанову Печерського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2005 року.

Цими рішеннями певною мірою були відновлені мої права. Однак це ніяк не виключає того факту, що раніше орган досудового слідства в особі Генеральної прокуратури незаконно притягнув мене як обвинуваченого. Згадані рішення Печерського районного та Апеляційного судів м. Києва також беззаперечно свідчать, що я був підданий незаконному утриманню під вартою. Усі ці та багато інших факторів стали безпосередньою причиною непоправної шкоди, завданої моєму здоров’ю. Це ствердження я обґрунтовую наступним.

6 вересня 2005 року слідчий в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Лебідь В.В. викликав мене в якості свідка на допит до Генеральної прокуратури України. Відразу після допиту Лебідь В.В. затримав мене в порядку ст. 115 КПК України за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України. Це сталося не зважаючи на те, що я жодного разу не ухилявся від явок до слідчих органів і не чинив перешкод проведенню досудового слідства. Тобто, жодної об’єктивної причини для мого затримання не існувало. Наступні три доби, до 9 вересня 2005 року включно, органи слідства без будь-яких реальних підстав на це утримували мене в ізоляторі тимчасового утримання Святошинського територіального відділу міліції міста Києва.

Від самого початку, з моменту незаконного порушення кримінальної справи, а також в подальшому – в ході ведення слідства, мого затримання й перебування в ізоляторі тимчасового утримання – мене піддавали моральним приниженням, звинувачуючи у злочинах, яких я ніколи не скоював, штучно створювали умови, які завдавали мені та членам моєї родини душевних страждань. Весь цей час я та мої рідні перебували й перебувають донині в стані глибокого психоемоційного стресу. Це згубно позначилося на моєму здоров’ї, призвело до його різкого погіршення.

Ситуація ускладнювалася тим, що на час затримання, тобто, з 5 вересня 2005 року, я перебував на стаціонарному лікуванні у Центральній міській клінічній лікарні (надалі – ЦМКЛ) м. Києва з важким діагнозом – тромбозом вен нижніх кінцівок, що підтверджується витягом з медичної карти стаціонарного хворого, наданим ЦМКЛ м. Києва.

За визначенням лікарів, наслідком цього захворювання міг стати відрив тромбу, що безпосередньо загрожувало не лише суттєвим погіршенням мого здоров'я, а й самому життю.

Про цей діагноз було добре відомо слідчим органам, зокрема, слідчому в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Лебідю В.В., якому я надав згаданий витяг з медичної карти. Однак ні він, ні його керівники не взяли це до уваги, залишаючи мене в ізоляторі тимчасового утримання.

Крім того, Лебідю В.В. я надав також медичні документи, які засвідчували, що у серпні 2004 року мені було встановлено діагноз "фолікулярний рак щитоподібної залози", а також те, що я в той же період за рекомендацією Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів та тканин переніс вкрай складну операцію з видалення злоякісної пухлини щитоподібної залози.

Серед післяопераційних рекомендацій Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів та тканин були вказані, зокрема, й такі: спостереження хірурга, онколога й ендокринолога за місцем проживання; обмеження фізичних та психоемоційних навантажень; проведення діагностичного сканування в умовах КГОЛ із застосуванням тиреогена; прийом тироксина - 100 мкг на добу; спеціальний контроль тощо.

Особливо підкреслюю, що під час перебування в ізоляторі тимчасового утримання я не мав жодної можливості дотримуватися цих життєво важливих рекомендацій, приймати необхідні препарати, проходити обстеження й звертатися до лікарів по невідкладну кваліфіковану допомогу. Беззаперечно й те, що в умовах, коли я не мав не лише спеціальних медичних препаратів, а й не забезпечувався адміністрацією ізолятора тимчасового утримання харчуванням i навіть питною водою, різко зростали фізичні й психоемоційні навантаження, що категорично не допускалося рекомендаціями медиків.

Окрім того, я маю гіпертонічну хворобу II ступеню, хронічний тромбофлебіт нижніх кінцівок II-III ступенів, а також, за висновком міського урологічного центру ЦМКЛ, кісти печінки та обох нирок i об'ємне утворення лівої нирки, що підтверджується відповідними офіційними документами, які я додаю до позову.

Факт того, що моє самопочуття значно погіршилося після перебування під вартою, підтверджується консультативним висновком Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів та тканин (додається до позову), в якому йдеться про нове додаткове утворення – гіпоехогенну структуру 7х4 мм. Висновком, серед іншого, рекомендовано постійний прийом ліків, проведення процедур під спостереженням кардіолога, а також, що особливо суттєво, спеціальне медичне обстеження з метою визначення групи інвалідності.

Отже, в підсумку, через дії слідства, а також внаслідок мого перебування в ізоляторі тимчасового утримання, я почуваюся набагато гірше, ніж раніше, що об'єктивно підтверджується загостренням хронічних хвороб. На момент затримання, тобто, у вересні 2005 року, я страждав на вкрай небезпечні недуги, тож слідчими органами було поставлено під загрозу не лише моє здоров'я, а й життя. Нині я не можу ефективно працювати, вимушений проходити обстеження з метою визначення групи інвалідності, а також щоденно вживаю ліки й звертаюся по оперативну допомогу лікарів. Очевидно, що все це знаходиться у прямому причинному зв'язку із протизаконними діями слідства.

Емоційні переживання, що виникали, коли органи прокуратури незаконно обмежили мою свободу, були однією із ключових причин різкого погіршення мого загального психологічного стану.

Загострення хронічних хвороб я безпосередньо пов’язую з іншими негативними факторами, що стали наслідком незаконних дій Генеральної прокуратури України.

Безпідставне порушення кримінальної справи, слідство й затримання, перебування в ізоляторі тимчасового утримання – все це стало причинами формування щодо мене негативної громадської думки. Під час мого перебування на посаді голови Державного комітету України з державного матеріального резерву я мав службові відносини з вищими керівниками держави, у тому числі з Президентом, членами Кабінету міністрів, керівниками численних промислових підприємств, установ та організацій, народними депутатами України, а також своїми безпосередніми підлеглими. Після того, як Генеральною прокуратурою проти мене було висунуто безпідставні звинувачення, особи, що раніше знаходилися в сфері моєї професійної діяльності, стали сприймати мене як злочинця. В цьому я, зокрема, вбачаю причину того, що тривалий час, з моменту мого звільнення з посади голови Державного комітету України з державного матеріального резерву у лютому 2005 року, я не можу отримати роботу, яка б реально відповідала моїм професійним здібностям та моральним якостям, адже потенційні роботодавці ставляться до мене як до людини, що порушила Закон. І хоча це не відповідає дійсності, я не можу також упродовж вказаного часу зайнятися приватним бізнесом, бо в ділових колах через огульні звинувачення Генеральної прокуратури до мене ставляться з недовірою.

Значною мірою на ситуацію, що склалася, вплинули повідомлення у засобах масової інформації – в газетах, на телебаченні, в Інтернет-виданнях – про начебто мою злочинну діяльність. При цьому ЗМІ посилалися на матеріали справи № 24-222, порушеної 22 липня 2005 року постановою старшого прокурора відділу Генеральної прокуратури України Мостового В.С. за фактом зловживання службовим становищем, тобто за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Наприклад, в Інтернет-виданні „proUA” 07.09.2005 року під заголовком „Екс-главі Держкомрезерву пред’явлено звинувачення” повідомлялося наступне: „22 липня 2005 року старший прокурор відділу Генеральної прокуратури України радник юстиції Мостовий B.C. порушив кримінальну справу відносно колишнього Голови Державного комітету України з Державного матеріального резерву Песоцького Миколи Федоровича за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України”.

В Інтернет-виданні „Сxid-info” 08.09.2005 року під заголовком „Новий гучний арешт: Генпрокуратура затримала екс-главу Держкомрезерву Песоцького” говорилося: „Справу проти Песоцького порушено за частиною 2 статті 364 Кримінального кодексу (зловживання владою або службовим становищем), що передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років з позбавленням права займати певні посади або займатися певною діяльністю”. Це повідомлення передрукували Інтернет-видання „GazetaUA.com” та „Українські новини”.

Подібна інформація розповсюджувалася й за межами України, зокрема, в Бєларусі й Росії. Наприклад, 07.09.2005 року на російському Інтернет-сайті „Lenta.ru” під заголовком „Бывшего главу Госрезерва Украины арестовали во время допроса” повідомлялося: „В среду генпрокуратура Украины задержала бывшего главу Государственого комитета по материальному резерву (Госрезерв) Николая Песоцкого, – передает агентство „Украинские новости”. Как рассказали в пресс-службе генпрокуратуры, Песоцкий обвиняется по части 2 статьи 364 Уголовного кодекса Украины (злоупотребление властью или служебным положением). Статья предусматривает наказание в виде лишения свободы на срок от 5 до 8 лет с лишением права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью. Ущерб от незаконной деятельности Песоцкого оценен почти в 40 миллионов гривен (около 8 миллионов долларов).”

Звертаю увагу суду, що в останній інформації міститься посилання на її джерело – прес-службу Генеральної прокуратури України, яка ще до рішень суду оприлюднила звинувачення на мою адресу, тим більше – безпідставні.

При цьому у деяких Інтернет-виданнях після подібних інформацій повідомлялося, скільки відвідувачів сайту ознайомилися на той час із цими новинами. Наприклад, в Інтернет-виданні „Сxid-info” 08.09.2005 року після повідомлення про моє затримання слідчим Генпрокуратури було зазначено: „Новость просмотрели 111 человек”. Багато Інтернет-видань, а також газет і телепрограм як в Україні, так і за її межами, супроводжували подібну інформацією моїми фотографіями та фактами з біографії. Таких повідомлень нараховується сотні.

Таким чином, мільйони людей в Україні та за її межами отримали про мене відверто брехливу інформацію. Ще раз підкреслюю, що першопричиною цього була позиція Генеральної прокуратури. Через дії її співробітників я не можу і до сьогодні знайти гідну моїх здібностей роботу. Цілком природно, що це стало додатковим фактором, який завдає мені жорстоких моральних страждань, підриває моє здоров’я.

Різко погіршився мій стан здоров’я й через те, що в результаті дій співробітників Генпрокуратури я був позбавлений засобів до існування й вимушений сьогодні, через повну неплатоспроможність, жити в борг. Це сталося через наступні обставини.

9 вересня 2005 року мене звільнили з ізолятора тимчасового утримання Святошинського територіального відділу міліції міста Києва, де я перебував за постановою слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Лебідя В.В, під грошову заставу, яка була внесена моєю дружиною на рахунок Генпрокуратури. Попри постанову Печерського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2005 року, якою було скасовано постанову старшого прокурора відділу Генеральної прокуратури України В.С. Мостового від 22.07.2005 року про порушення відносно мене кримінальної справи, а також ухвалу Апеляційного суду м. Києва, якою вказану постанову Печерського районного суду залишено без змін, гроші, внесені в якості застави, Генеральна прокуратура України вчасно не повернула, грубо порушуючи норми чинного законодавства. Не був також знятий арешт, накладений Генеральною прокуратурою України на майно, що належить моїй родині. Через це моя дружина у квітні 2006 року звернулася до Печерського районного суду м. Києва з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння. Окрім того, весь час, поки Генеральна прокуратура України не повертала кошти, внесені в якості застави, і не знімала арешту, про який тут згадано, я був вимушений продавати раніше набуте майно, що належало членам моєї родини і на яке не було накладено арешт, щоб віддавати гроші, позичені у третіх осіб для забезпечення застави.

Прошу також звернути увагу на те, що тією ж Генеральною прокуратурою було обмежене моє конституційне право на вільне безперешкодне пересування. Для того, щоб виїхати за межі Києва, я мусив отримувати дозволи у слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Лебідя В.В. Відповідно, і це обмеження було незаконним, адже сама постанова про порушення щодо мене кримінальної справи була визнана судом безпідставною. Зокрема, через ускладнення в пересуванні, а також через штучно створену Генеральною прокуратурою неплатоспроможність, я не мав змоги пройти кваліфіковане якісне лікування за межами України, що було вкрай необхідно за умови незадовільного стану мого здоров’я. Наголошую, що обмеження в пересуванні Генеральною прокуратурою не знято донині.

Вкрай негативно позначилися на моєму здоров’ї і наступні обставини. Я був обраний народним депутатом України III та IV скликань. Виборці, які свого часу віддали за мене свої голоси, упродовж тривалого часу через дії співробітників Генеральної прокуратури отримували про мене недостовірну інформацію, яка ганьбила моє чесне ім’я. Їм нав’язувалася думка про те, що колишній народний депутат Микола Песоцький, який захищав їхні інтереси в українському парламенті двох скликань, скоїв злочин. Це завдало мені додаткової психоемоційної травми.

Протизаконні дії працівників Генеральної прокуратури призвели також до того, що я не зміг реалізувати свого конституційного права – висунути свою кандидатуру в якості кандидата у народні депутати України на виборах, що відбулися в березні 2006 року. Політичні лідери, які раніше охоче погоджувалися включити мою кандидатуру до передвиборних списків своїх партій або партійних блоків, відмовилися це робити після того, як Генеральна прокуратура порушила проти мене згадану кримінальну справу. У приватних бесідах зі мною вони пояснювали, що не можуть ставити під загрозу перемогу своїх політичних партій, включивши до передвиборних списків мене – людину, яка нині звинувачується Генпрокуратурою у кримінальних злочинах.

Таким чином, незаконні дії співробітників Генпрокуратури зашкодили здійсненню як моїх професійних, так і політичних планів. Із цією обставиною я прямо пов’язую погіршення стану свого здоров’я.

Факти викликів до правоохоронних органів для допитів, перебування в ізоляторі тимчасового утримання, розповсюдження в засобах масової інформації ще до суду, в ході досудового слідства, повідомлень про мою начебто злочинну діяльність спричинили загострення моїх хронічних хвороб.

Сьогодні я, не маючи гідної мене роботи, вимушений звертатися до судів, виправдовуватися перед своїми знайомими й колишніми колегами та підлеглими, доводячи, що звинувачення, висунуті проти мене Генеральною прокуратурою, безпідставні, витрачати час на спілкування з адвокатами, писати листи до Генеральної прокуратури України та до інших численних інстанцій, додатково звертатися до лікарів через погіршення стану здоров’я. Я фактично не можу приділити належної уваги своїй родині й вихованню сина, який, до того ж, відчуває насторожене ставлення до себе з боку ровесників через звинувачення, висунуті проти його батька.

Після безпідставного порушення проти мене кримінальної справи Генеральною прокуратурою України я весь час знаходжуся у стресовому стані через вкрай важке матеріальне становище, а також через усвідомлення того, що члени моєї родини важко переживають все, що відбувається у зв’язку із переслідуванням мене як фігуранта кримінальної справи.

Діями представників Генеральної прокуратури принижено мою професійну репутацію та громадський авторитет, через що потенційні ділові та політичні партнери відмовляються зі мною співпрацювати, внесено недовіру й напруження у стосунки з рідними, друзями й знайомими.

Прошу високий суд при розгляді мого позову взяти до уваги всі вищевикладені обставини, які врешті призвели до необхідності проходити спеціальні медичні обстеження з метою визначення групи інвалідності.

Враховуючи, що вищевказані наслідки незаконних дій Генеральної прокуратури України як органу досудового слідства, відповідно до ч. 3 постанови № 4 від 31.03.1995 року „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, визнаються моральною шкодою, керуючись ст.ст. 23 ЦПК України, п. 1 ст. 1 Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури i суду” від 01.12.1994 року, відповідачу належить відшкодувати її.

Безперечно, виплати будь-якого, навіть найбільшого обсягу, не здатні компенсувати ті моральні збитки, що завдала мені Генеральна прокуратура України як орган досудового слідства. Проте, певна грошова компенсація здатна хоча б деяким чином зменшити описані вище негативні наслідки. Вказану грошову компенсацію я оцінюю у 50 000 000,00 (п'ятдесят мільйонів) гривень. Дана сума не є визначеною безпідставно, адже, окрім компенсації моральних збитків, враховує майбутні витрати на отримання якісного лікування, поновлення належної психологічної атмосфери у сім’ї, відновлення нормального побутового й робочого клімату тощо.

3 огляду на викладене, керуючись ст. 23 ЦК України, ст. ст. 1, 2 Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури i суду”, ст. ст. 3, 109, 119, 120 та ст. ст. 151 i 152 ЦПК України, –

ПРОШУ:

1. Стягнути з Генеральної прокуратури України на мою користь 50 000 000, 00 (п'ятдесят мільйонів) гривень у якості компенсації моральної шкоди.

2. Враховуючи те, що завдана мені Генеральною прокуратурою України шкода є значною та може спонукати посадових осіб останньої до дій, спрямованих на ухилення від відшкодування, а також те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог, прошу накласти арешт на майно, в тому числі нерухоме, i грошові кошти, що належать зазначеній вище організації.

Позивач М. Ф. Песоцький

nfp@mbf.com.ua





24.08.2017
КЕМ БЫТЬ?
01.10.2016
РАСКОЛ
 
Copyright © 2004-2005
Н.Ф. Песоцкий
Разработка © Reklama.LG.UA
Система © Sanitarium
Главная   ¤   Общественная деятельность
Выступления и интервью   ¤   Статьи   ¤   Книги
Открытый разговор   ¤   Ссылки
META - Украина. Украинская поисковая система